Про людяність, чесність та журналістську етику або Чому в «Кореспондент.net», мабуть, таки немає кореспондентів

Фото: Харків Times

Другий місяць Україна бореться із повномасштабною російською агресією. Другий місяць тримається непохитний Харків. Другий місяць його мешканці потерпають від постійних бомбардувань та обстрілів, живуть у підвалах та сховищах, налагоджують там якийсь побут, допомагають один одному. І другий місяць журналісти фіксують все це у своїх дописах, а головне – у фото та відеозйомках. Саме з цих кадрів світ дізнається про стан справ у воюючій Україні, у нашому нескореному місті. Фотографії з Харкова сьогодні – на шпальтах найстаріших та найвпливовіших світових видань. Згоріла та кинута ворожа техніка, масштабні руйнування, спаплюжені ворогом вулиці наших міст і люди – сотні, тисячі людей із повними страждань очима. Весь світ захоплюється Україною, співчуває Україні, страждає разом із Україною. І це – перш за все, робота ЗМІ. Саме журналісти, фотокори, відеооператори доносять до людей і нашу доблесть, і наш біль. Чесно, безкомпромісно, відповідаючи за кожне слово й кожен кадр. Більшість з нас може гідно сказати словами Шевченка: «у нас нема зерна неправди за собою». Саме тому нам довіряють – і народи закордонних країн, і їхні уряди, й мешканці українських міст і сіл, які погоджуються на зйомку, які щиро діляться із нами своїм болем.

Але серед тих, кого вважають нашими колегами, нажаль є й інші. Ті, кому байдужі й людський біль, і правда як така, і репутація колег. Самі вони жодного разу не вийшли на сплюндровані ворожими обстрілами вулиці українських міст і сіл, жодного разу не зазирнули в очі людям, чиє життя проходить під землею під відлуння близьких вибухів. Вони сидять за своїми редакційними ноутбуками чи стаціонарами та збирають новини з регіонів, з усього світу – й виставляють у стрічках своїх ЗМІ. Їм байдуже, що ставити, аби нагнати стрічку. Їм байдуже, чим ілюструвати свою новину – аби хоч якось підходило до тексту. Вони не думають, не співчувають, їм не болить.

Чому я так вважаю? Тому, що звикла оцінювати не слова й навіть не в цілому зміст тієї чи іншої новинної стрічки, а конкретні вчинки видань та редакторів. Про що це я? Про видання «Кореспондент.net». Вчора це ЗМІ опублікували матеріал про «побоювання сексуального насильства над українками» яке висловила ООН. Посилаючись на цілком поважне видання The Guardian, «журналіст» Уляна Виноградова у якості ілюстрації, анітрохи не замислившись, ставить… фотографію мешканки Харкова з одного із салтівських підвалів.

Я точно знаю, хто, коли та у яких обставинах знімав це фото. Це – світлина харківського фотокора агентства УНІАН, працюючого також для Associated Press, Андрія Марієнка. Я точно знаю, що Андрій, який з першого дня російського вторгнення не йде з вулиць нашого міста, чиє фото ще на початку вторгнення виходило на першій шпальті The Times, який не боїться, мабуть, нічого й завжди намагається дістатися до найнебезпечніших місць, – він знімав цю жінку в одному з підвалів Салтівки, куди дістався разом із харківськими волонтерами. Фото вийшло на агентстві УНІАН, з якого нині будь хто має можливість безкоштовно узяти будь-яку світлину для ілюстрації становища в України. На УНІАНі у вихідних даних фото стоїть його опис: «Жителька одного зі спальних районів у підвалі свого будинку в Харкові 29 березня 2022 року». Ім’я автора там також зазначене

І ось «журналістка» Виноградова чомусь вирішує своїм примітивним розумом, що саме це фото якраз підійде їй для ілюстрування «сексуального насильства над українками». До її мізків навіть не доходить, що це – конкретна людина, людина у скруті, у нелюдських умовах, яку вона, «журналістка» Виноградова, ось просто зараз ославила на всю Україну. До її мізків не доходить, що вона, «журналістка» Виноградова, ось просто зараз підставила справжнього журналіста Андрія Марієнка, а заодно, до речі, й волонтерів, із якими він у той підвал приїздив. Їй навіть на думку не спадає, що ця її витівка, як мінімум, сильно ускладнить подальші стосунки журналістів із мешканцями принаймні Харкова. Мабуть, у її лексиконі просто відсутні такі поняття, як чесність, довіра, співчуття.

Ця історія вже отримала деякий розголос, я знаю, що багато хто з колег намагався донести до нешановного видання «Кореспондент.net» звістку про їхній кричущий ляп. Мені не хотілося ставити скрін екрану навіть у якості ілюстрації до цього тексту. Я прошу пробачення в мимовільної героїні цього скандалу. Але коли я пишу ці рядки, її фото, на жаль, так само «ілюструє» собою допис про побоювання ООН щодо «сексуального насильства над українками». На що я чекаю, публікуючи це? Принаймні на публічні вибачення і «Кореспондент.net», і самої Виноградової перед жінкою на фото й перед Андрієм Марієнком, УНІАН та професійною спільнотою. Тому що така поведінка підставляє та ображає усіх нас.

Марія Коротаєва, головний редактор Харків Times