Вчора, 6 лютого, помер відомий харківський педагог, вчитель молодших класів гімназії «ОЧАГ» Сергій Юрійович Курганов. Йому було 66 років.
Про це Харків Times повідомили колеги та учні покійного.
Сергій Курганов закінчив математичний факультет Харківського педагогічного інституту. Він стояв біля витоків багатьох педагогічних концепцій, які згодом стали славетними в усьому світі. З Володимиром Репкіним починав «розвивюче навчання». Був одним із творців та ідеологів «школи діалогу культур». Працював у Харкові, від’їжджав до Красноярську, повернувся у молодий ще «ОЧАГ» та прожив у ньому все життя що залишилося.
«Навчання діалогу – це навчання проблемам, – писав Курганов. – Більшість навчальних діалогів відрізняється однією особливістю. Завершуючись, вони як би повертаються до свого початку. Наприклад, у кінці навчального діалогу про живе вчитель наповнює клас глибокими та гострими проблемами, але не дає їх остаточного рішення. Над цими проблемами учні, можливо, думатимуть усе життя».
Але все це – офіційна біографія та рядки з книг – не в змозі передати чогось найголовнішого, з чого й складався Курганов – незручний, дивний, безмежно улюблений учнями, який буквально змушував їх думати, переживати, осмислювати та проговорювати осмислене, сперечатися й народжувати у суперечках … ні, не істину в останній інстанції, а скоріше привід для нових суперечок і обговорень.
Про живе і неживе він говорив з одним із класів, поставивши запитання «чи живі іграшки?», а від нього цілком логічно перейшов до обговорення умов, за яких іграшки «оживають» чи «не оживають». Він водив малюків за школу, де починаються чарівні «узгір’я», старанно перевіряти, які прикмети весни, зими, осені, чи бачимо ми їх, як ми їх розуміємо. Він читав з дітьми не буквар, а Чуковського та міркував, чому звірі злякалися Тараканища, а горобець – не злякався. Він вірив у кордон між звичайним лісом та лісом чарівним, побачений одним з першокласників, і йшов разом із дітьми перевіряти, чи це насправді так. І всі вони були для нього красенями й красунями, геніальними шахістами й стрункими принцесами, розумниками та особистостями.
В нього бували свої світлі періоди, коли всі, кому довелося бачити його у роботі, захоплювалися педагогічними прийомами на межі чаклунства. В нього бували періоди темні, які, на жаль, часом зводили нанівець досягнення світлих і непоправно ранили учнів. Можливо, така плата за геніальність. Але пам’ять про нього залишиться переважно світлою та захопленою.
«Хто тепер буде розбирати з дітьми Евкліда в оригіналі й переводити Кіплінга, хто буде читати Хлєбнікова та Стругацьких? Хто ще може, не заперечуючи жодної самої абсурдної дитячої ідеї, розвинути з неї наукову теорію? Велика подяка, Сергію Юрійовичу, що дали нам цей простір для творчості, навчили все пробувати на зуб і шукати для всього свої власні пояснення. Як же неймовірно шкода, що Вас більше немає!», – під цими словами одного з перших харківських учнів Курганова Сергія Переверзєва підпишуться, гадаю, дуже й дуже багато людей.
Редакція Харків Times висловлює щирі глибокі співчуття рідним, колегам і учням Сергія Курганова.
