Сергій Бобок
Будівлі Харківського художнього музею були пошкоджені внаслідок російських ракетних обстрілів 2 березня 2022 року та меншою мірою – внаслідок пізніших обстрілів історичного центру Харкова.
Вранці 2 березня російські війська вдарили ракетами по адміністративних будівлях та одному з корпусів Харківського університету, що розташовані поруч із музеєм. За даними керівництва музею, внаслідок вибухової хвилі в обох будинках було вибито всі вікна, пошкоджено покрівлі та конструкції дахів, пошкоджено підвісні стелі з системою освітлення, систему опалення, риштування стін та стель, знищено комп’ютерну техніку. Відсутність вікон за зимової погоди спричинила порушення температурно-вологісного режиму всередині будівель, що становило загрозу стану збереження музейних предметів.
Директорка музею Валентина Мизгіна згадує, що в момент вибухів у будівлі перебувало тільки три жінки – вона сама, головна хранителька музею Віра Ярова і завідувачка відділу зарубіжного мистецтва Марина Філатова. “Вітер дме в розбиті вікна, дощ зі снігом, це все неймовірний стрес для картин. Живопис – він як немовля, він боїться протягів, перепаду температур, холоду. Ми розуміли, що нам потрібно якомога швидше врятувати картини. Ми почали стягувати їх із залів вниз, у напівпідвал, потім уже наші співробітниці стали залучати на допомогу і своїх чоловіків, і своїх синів. Це було дуже все важко. І було, скажу чесно, страшно, тому що в той час дуже активно бомбили Харків”, – розповідає вона.
“Ми спочатку всі ці твори зносили просто вниз, туди, де немає вікон, вони важкі, але із цим ми якось впоралися. Ми ж не знали, коли наступний обстріл чекати. А в нас була ще на другому поверсі експозиція порцеляни, ми її закутували просто в одяг, який змогли знайти в музеї”, – згадує Марина Філатова. – «Ми з сім’єю переселилися зі своєї квартири в укриття. Свекруха нас із чоловіком за руки хапала, коли ми виходили з нього. На вулиці весь час щось вибухало, щось стріляло, апокаліпсис, жодної людини навколо, центр міста – а взагалі немає людей. І ми йдемо, а навколо свистить, реально свистить… Ми щодня ходили на роботу, щодня ми тут щось забивали, закривали».
Пізніше до порятунку колекції долучилися співробітники, які в перші дні війни виїхали із сім’ями до інших регіони України.
«У музеї знайшлося трохи поліетиленової плівки, і нею почали забивати вікна. Але вона швидко скінчилася – треба було закрити близько 200 вікон великого розміру. Керівництво музею звернулося по допомогу до жителів міста, яких у ті дні залишалося в місті зовсім небагато, з проханням допомогти з плівкою. Люди відгукнулися на заклик про допомогу. Ви знаєте, яка найдорожча для мене плівка виявилася? Прийшла жінка і принесла маленький рулончик плівки. Каже: тут у мене всього два метри, більше в мене немає. Ось тоді я вперше заплакала», – згадує Мизгіна.
Невдовзі місцеві волонтери закрили вікна картоном, однак він протримався до перших же дощів. Пізніше віконні отвори закрили дерево-волоконними щитами, вони стоять і досі. Однак це було лише частковим розв’язанням проблеми – вони не захищали приміщення повністю від вологи та холоду. Підприємець із Києва, який побажав не називати публічно своє ім’я, власним коштом встановив у вікнах склопакети, а також частково замінив пошкоджені радіатори опалення в основній будівлі. При цьому були загублені пошкоджені вибухом автентичні віконні рами – працівники музею зберегли їхні фрагменти для відновлення в майбутньому. Сьогодні музей відновлює кілька залів на першому поверсі головної будівлі, проте грошей на відновлення покрівель та інших приміщень немає.
«Не дивлячись на усі складності, повʼязані зі зруйнованими інтерʼєрами, як тільки в будівлі музею було вставлено вікна, 13 квітня 2022 року ми відкрили першу виставку під час війни «Там, де ми є». Яка показала, що не дивлячись на те, що зараз головне завдання вижити та перемогти, люди дуже скучили за мистецтвом! На картинах народного художника України Віктора Ковтуна рідне місто – зруйноване, поранене, але нескорене! Я не бачила ні єдиної людини, яка б залишилася байдужою після відвідування виставки! Ця виставка наша вдячність та повага пожежникам, рятувальники, медикам…усім тим, завдяки кому художники мають можливість створювати картини, музей відкривати виставки, нарешті, що ми просто можемо продовжувати жити в рідному місті» – розповідає Філатова.
Завдяки допомозі благодійників з Німеччини, Польщі, Швеції, Австрії, Норвегії та низки інших країн музей зміг закупити певну кількість безкислотного паперу та інших спеціальних пакувальних матеріалів і запакувати найцінніші твори мистецтва. Сьогодні основна частина найцінніших предметів колекції вивезена з музею та зберігається в безпечному місці.
За словами Мизгіної, музею насамперед потрібні кошти для ремонту покрівель і залів, системи клімат-контролю та освітлення, комп’ютери, техніка для оцифрування експонатів колекції. Це дасть змогу максимально зберегти колекцію музею й хоча б частково відновити його роботу.
А зараз у підвалі музею стоїть прикрашена новорічна ялинка і на стіні коридору – виставка дитячих малюнків. На стіні навпроти – плакати ЮНІСЕФ, що попереджають дітей про мінну небезпеку.
Довідка. Колекція Харківського художнього музею є одним з найбільш давніх і цінних мистецьких зібрань України. Колекцію музею започатковано у 1805 році, коли Харківський університет придбав 2477 графічних аркушів видатних західноєвропейських художників. У подальшому його колекція поповнювалася, зокрема, колекціями творів, що були подаровані музею благодійниками, та з інших джерел. В період з 1920-х років до Другої світової війни музей пройшов кілька реорганізацій, його колекція збільшилась до 75 тис. експонатів і вважалася однією з найцінніших в СРСР. При цьому вона не була включена до плану евакуації, внаслідок чого вдалося евакуювати лише близько 4,7 тисяч найцінніших експонатів. Нацисти вивозили його експонати до Німеччини, а за кілька днів до звільнення Харкова спалили будинок музею разом із залишками колекції. Сьогодні фонди музею нараховують близько 25 тис. експонатів західноєвропейського, східного та вітчизняного живопису, графіки, скульптури, декоративно-ужиткового мистецтва XV–XXІ сторіч.
На даний час музей знаходиться у двох будинках, що є пам’ятками історії та архітектури та розташовані в історичному центрі міста. Головною будівлею музею є двоповерховий маєток по вулиці Жон Мироносиць, 11, що був побудований у 1912-1914 роках архітектором Олексієм Бекетовим в стилі класицизм з елементами бароко і модерну для місцевого промисловця. Частину інтер’єрів та зовнішнього оздоблення будівлі було втрачено до передачі будівлі музею після Другої світової війни. Також до комплексу музею входить розташований поруч з цією будівлею двоповерховий будинок, побудований Бекетовим у 1896 році для жіночої недільної школи (це був перший у Російській імперії будинок, спеціально побудований для жіночої школи). В цьому будинку розташовані виставкові зали для тимчасових експозицій та низка служб музею.
Матеріал підготовлено в рамках проєкту “Документування впливу війни на культурний сектор в Україні”, що здійснюється Інститутом масової інформації у партнерстві з ЮНЕСКО. Дана публікація не виражає будь-якої думки з боку ЮНЕСКО. Автор несе відповідальність за вибір і представлення матеріалів, а також за висловлені в них думки, які не обов’язково відповідають ЮНЕСКО та не зобов’язують Організацію до будь-яких дій.
