Харківська міськрада на своїй позачерговій сесії 26 січня перейменувала одразу 65 топонімів, назви яких були пов’язані з росією та її союзниками – здебільшого у Київському та Холодногірському районах.
Про це Харків Times дізнався з тексту рішення сесії – бажаючі ознайомитися з ним в оригіналі можуть перейти за посиланням.
Це чи не найбільше за своїм масштабом одночасне перейменування у рамках деколонізації. Громадське обговорення було оголошено строком всього на один день, тобто можна вважати, що за старою харківською традицією його не було. Громадськість, яка зазвичай в такому випадку обурюється та викриває, цього разу «тактовно» промовчала – мабуть, щоб не втратити «перемогу», яка була закладена в кількох пунктах рішення.
Про важливе
Найбільш гучним перейменуванням стало перейменування вулиці Пушкінської (яка 125 років носила ім’я руського «всєго», поета Олександра Пушкіна) іменем Григорія Сковороди – видатного філософа, просвітителя, богослова, поета, викладач Харківського колегіуму. Досьогодні ім’я Сковороди було увічнене у назві маленької вулиці Сковородинівської біля підніжжя Лисої Гори, яка, з одного боку, була територіально пов’язана з місцями, де певний час мешкав Сковорода, з іншого – легко знаходилася з боку станції Харків-Сортувальний по скупченню сміттєвих баків, що дещо заважало сприйняттю… Це перейменування, скоріше за все, буде прийнято харківцями схвально, хоча, звичайно, при обговоренні цієї ідеї задовго до того, як її озвучив мер Харкова Ігор Терехов, звучали і голоси «не чіпайте Пушкіна, він – не до чого», і пропонувалися альтернативи. Серед цих альтернатив – повернути вулиці стару назву Німецької, подякувавши цим видатним харківцям німецького походження, які дійсно свого часу зробили внесок у розвиток міста та університету, який важко переоцінити. Пропонували, у тій же традиції, назвати вулицю Європейською або Британською. Пропонували назвати іменем ідеолога українського самостійництва Миколи Міхновського, який свого часу жив та працював у нашому місті. У 1904 році, коли росія святкувала 250-ліття «приєднання Малоросії», Міхновський разом з однодумцями намагався підірвати встановлений на початку цієї ж вулиці пам’ятник Пушкіну, але щось пішло не так, пам’ятник вцілів… Звичайно, все це заслуговувало дискусії, але напруженість моменту поставило у цьому питанні крапку.
Іменем видатного українського театрального режисера Леся Курбаса назвали вулицю за Держпромом, яка раніше була названа на честь французького письменника, лауреата Нобелівської премії в галузі літератури (1915) Ромена Роллана. Видатний француз листувався з Максимом Горьким, відвідував Радянський Союз, зустрічався зі Сталіним, навіть заступався за Самуїла Шварцбарда, який убив Симона Петлюру, та відмовлявся визнати факт Голодомору в Україні. До сьогодні ім’я Курбаса носила вулиця з кількох будинків у Великій Данилівці, що справедливо сприймалося небайдужими харківцями як неповага до пам’яті режисера з боку міської влади. Її, до речі, теж перейменували: тепер вона носитиме гордовите ім’я Кролевецька (на честь славетного міста Кролевець в Сумській області з населенням до війни 23 тис. осіб).
Адигейський провулок, що знаходиться неподалік кладовища №3, перейменовано на честь майора Олега Гуцола, який загинув 6 березня 2022 року під час виконання бойового завдання із захисту неба над Харковом. Про перейменування Адигейської вулиці, на якій він жив, клопотала його удова – перейменували провулок.
Балашовський провулок (згідно тексту рішення, розташований десь між станцією Новоселівка та заводом Шевченка, на мапі знайти не вдалося, є Балашівський, але він в районі стадіону «Металіст») названий іменем капітана Івана Лєщєнкова – Героя України, командира розвідувального взводу, що загинув 14 липня 2022 року в районі звільненого Дібрівного біля Ізюма.
Вулиця Кокчетавська на Іванівці – тепер вулиця Сотника Костюченка. Названа іменем Олекси Костюченко – редактора, перекладача, журналіста, який народився і жив на Іванівці та навчався в Харківському технологічному інституті, Чугуївській військовій школі, був Сотником армії УНР.
Коломенська вулиця, що біля ХНУРЕ, – відтепер вулиця Професора Отамановського. Валентин Отамановський жив неподалік цієї вулиці, у будинку на проспекті Науки, 19. Український історик, правознавець, бібліограф, краєзнавець, громадський і політичний діяч, доктор історичних наук, професор. Депутат Української Центральної Ради, учасник бою під Крутами. Автор першого в Україні історико-правового монографічного дослідження міста (щоправда, воно стосувалося Вінниці). У 1958–1964 рр. викладав латину в Харківському медичному інституті.
Уральська вулиця, розташована неподалік станції метро «Метробудівників», носитиме ім’я Івана Щоголєва – харків’янина, Героя України, засновник розвідувального підрозділу «Бешкетники Сірка» у складі 92-ї бригади імені Івана Сірка, загинув у 2023 році на Луганщині.
Провулок Чкалова біля ХАІ носитиме ім’я льотчика, Сергія Пархоменка – капітана ЗСУ, Героя України (посмертно), що народився та навчався у Харкові, загинув підчас бойового виліту біля міста Гуляйполе, Запорізька область.
І наостанок – ще одне перейменування на честь уславленої особи. Вулицю Бородинівську (неподалік «Будмену» на Клочківській) назвали іменем видатного харків’янина, волейболіста Юрія Пояркова – дворазового олімпійського чемпіона, одного з найвидатніших спортсменів в історії світового волейболу. Його спортивні заслуги безсумнівні. Але ті, хто слідкував за політичними процесами у Харкові, пам’ятають, що він був одним з «облич» харківської міської організації Партії регіонів на виборах 2010 року, номером 2 партійного списку на виборах у міськраду, довіреною особою кандидата в мери Харкова Генадія Кернеса. Ім’я Пояркова – серед підписатів «Відкритого листа Почесних громадян Харкова лідеру ВО «Батьківщина» Юлії Тимошенко» (жовтень 2010), в якому Почесні громадяни «висловили своє обурення діями і заявами пані Тимошенко щодо цілеспрямованого приниження нашого міста в очах світової спільноти». Цей лист використовувала влада для дискредитації Тимошенко, яка знаходилася в той час під слідством за звинуваченням, що не було доведене в суді. Можливо, спортивні заслуги Пояркова роблять незначними ці зауваження. Але так чи інакше – ця ідея мала бути винесена на справжнє, а не зімітоване обговорення.
Про дивне та незрозуміле
Несподіванкою стало перейменування вулиці Короленка у центрі міста (між однойменною бібліотекою та ТРЦ «Нікольський») на вулицю Миколаївську. У «повідомленні про проведення консультацій з громадськістю» на сайті громади мотивація перейменування формулюється так: 1. Повернення історичної назви, яку вулиця носила в 1804–1922 рр. 2. Відсилка до історичної назви майдану Конституції (Миколаївський). 3. Повернення до топонімічного простору назви зруйнованого більшовиками Миколаївського храму». Цікаво, що храм був побудований в російсько-візантійському стилі за проєктом архітектора Володимира Немкіна, попри заперечення харківської інтелігенції, та був відкритий у 1896 році. На початку 1930 року собор вирішили знести, щоб зручніше було їздити трамваю – храм був приблизно там, де зараз фонтан перед «Нікольським», і трохи ближче до площі, і трамвай, який ходив там, доки рейки не прибрала під виглядом реконструкції харківська влада, дуже незручно його об’їздив. Того ж року собор підірвали, але він виявився міцним, і ще кілька місяців збирали уламки та зносили те, що вціліло. Історія некрасива, але немає жодного обгрунтування, навіщо вулицю в центрі називати на честь храму, що не існує вже майже 100 років? Хіба що то продовження традиції загравання з церквою, яка була закладена ще попередниками пана Терехова. Так на мапі сучасного Харкова з’явилися вулиці Мироносицька і щоб вже до пари – Жон Мироносиць, Різдвяна, Семінарська… Ну а що, хороша традиція, особливо у сьогоднішньому контексті, хіба ні?
Окреме питання – чим завадив міській владі Володимир Короленко, письменник, журналіст, громадський діяч, що народився, прожив півжиття і помер в Україні. За участь в народних студентських гуртках був виключений з сільськогосподарської академії та на рік висланий до Кронштадту під нагляд поліції, за відмову присягнути цареві російському Олександру на 3 роки висланий до Якутії. Майже шість років свого життя провів у тюрмах та на засланні. Не сприйняв Жовтневий переворот, помер у голоді і злиднях, принципово відмовившись від призначеного радянською владою Полтави продовольчого забезпечення. Захищав від переслідувань царської влади українську культуру й мову, підтримував деяких українських письменників, дружив з Панасом Мирним, Павлом Грабовським, Михайлом Коцюбинським. У 1906 р. боровся в пресі з радником Філоновим — керівником каральної експедиції в містечку Великі Сорочинці та в інших населених пунктах Миргородського повіту (можна почитати його нариси, зібрані у цикл «Сорочинська трагедія»). 1913 року виступав на захист звинувачуваного у сфальсифікованій поліцією та чорносотенцями «Справі Бейліса», опублікував цикл статей, що сприяли виправдувальному вироку. У 1917—1922 роках виступав проти погромів, заступався як за євреїв, так і за людей інших національностей, репресованих владою. У 1998 році Єврейська рада України присвоїла йому звання «Праведник України». 2003 року Національний банк України у серії «Видатні особистості України» випустив пам’ятну монету «Володимир Короленко».
О, так, писав російською, заявляв, що його батьківщина – «велика царина російської думки й російської літератури» – це тепер злочин? А, ще одне. Будучи громадянином УНР, підтримував Центральну Раду і не сприймав Гетьманату.
«Коли Короленка ховали, за труною йшла величезна юрба, в якій були всі: від євреїв до антисемітів, від білих до червоних, вже не кажучи про зелених. У натовпі була моя бабуся, для якої цей похорон і особистість Короленка були найсильнішим і найсвітлішим спогадом. Для неї, єврейки, Короленко був рідкісним прикладом справжнього християнина», – згадує у приватній переписці (публікується з дозволу за умов анонімності – ХТ) математик родом з Харкова, що вже багато років живе у США. І заключає: «Дуже прикро, що в Харкові знайшлися такі ідіоти». Це, звичайно, особиста оцінка, але перейменування виглядає щонайменше дуже дискутивним. Хоча, у Харкові залишаються провулок Короленка, бібліотека та спеціальний навчально-виховний комплекс для незрячих дітей, названі його іменем. Або тепер це теж – тимчасово? А, до речі, що з вулицею Гоголя? Він навіть громадянином УНР не був…
Про «ні про що»
Величезний корпус перейменувань – «ні про що». Сказали «треба» – і замінили беззмістовні російські топоніми настільки ж беззмістовними неросійськими. Дагестанська вулиця – Синевирська вулиця (на честь озера), Калузький провулок – Калуський провулок (на честь Калуша – міста в Івано-Франківській області), Омський 1-й в’їзд – Дружківський в’їзд, Омський 1-й провулок – Соледарський провулок, Омський 2-й провулок – Вугледарський провулок, Осетинський провулок – Яворівський провулок, Осетинський проїзд – Ковельський проїзд… Просто та не треба заморочуватись пошуком якихось видатних харківців, до речі, значна частина з них чи то народилася у росії, чи то вчилася там… Багато російською розмовляли… З грою «у міста» якось простіше.
А ще можна «відродити історичні назви» – та нехай… Так з’явилися Молдавський провулок, Пирятинська вулиця, Капусник провулок, вишенька на торті – Коханки провулок (по-перше, це красиво)…
Ну а якщо ні – просто «нейтральна назва»… Панський в’їзд, Медовий провулок…
Порадувало перейменування майдану Першого Травня в майдан Іподрому – але запізно. Той іподром, який колись входив до четвірки найкращих у срср, не працює вже багато років. І про те, що там кипіли пристрасті заядлих любителів бігів, а в славетну «Конюшню» з найкращими у місті шашликами їхали «посидіти» з усього Харкова – згадують хіба нечисленні старі харківці…
Так чи інакше, поспіхом, з питаннями та «щоб було» – а у Харкові на 65 топонімів російського походження менше. На цьому місці треба написати, що було б добре до процесу ставитись ретельніше, і обговорення проводити нормально – але про що ми? У Харкові топонімика – поле битви, а не неспішних диспутів… Кожний отримав щось своє, компроміс досягнутий, всі задоволені…
Як повідомляв Харків Times, мер Харкова Ігор Терехов висловився за перейменування вулиці Пушкінської у середмісті Харкова. Він пропонує назвати цю центральну вулицю ім’ям всесвітньо відомого українського філософа Григорія Сковороди.
24 грудня 2022 року депутати Харківської облради нарешті підтримали прибирання імені російського поета Олександра Пушкіна та слова «російський» з назви театру в Харкові. Це вдалося з третьої спроби, бо депутати облради майже відчайдушно трималися за «своє всьо».
За процесуального керівництва Київської та Новобаварської окружних прокуратур Харкова розпочато досудові розслідування за фактами порушення законів та звичаїв війни (ч. 1 ст. 438 КК України) щодо третього за минулу добу ракетного обстрілу росіянами Харкова, який прийшовся по вулиці Пушкінській у самому середмісті.
