Традиційні ляльки, рушники та вірші

Фото: из личного архива Юлии Соловьевой

Минулого тижня в Харківському обласному організаційно-методичному центрі культури та мистецтва заграли “Слобідські мотиви”: саме таку назву має перша виставка ляльок-мотанок Юлії Соловйової. Кожна лялька являє собою ілюстрацію літературного тексту – від класиків до сучасників.

Іншою складовою експозиції стали кролевецькі рушники від Тетяни Федосової, керівника гуртків “Ткацтво” та “Образотворче мистецтво і дизайн”, членкині Національної спілки майстрів народного мистецтва України.

Фото: из личного архива Александры Ковалевой / Фото: з особистого архіву Олександри Ковальової

На її рушниках – квіти, кетяги калини, виноградні ґрона, птахи, вітряки і навіть державна емблема – тризуб.

Виставка діє з 24 січня по 11 лютого 2019 року.

Розглядаю експонати: їх так і хочеться потримати в руках. Окрім звичних матеріалів, що традиційно використовуються у виготовленні ляльок-мотанок, – а це деревина і натуральний текстиль, – є тут і речі, породжені сучасністю: декоративний бісер, пластикові квіти… а стільники в руках у персонажа-пасічника – з пухирчастої поліетиленової плівки.

Кожну ляльку майстриня Юлія Соловйова, за сумісництвом – доцент кафедри естетичного виховання і технологій дошкільної освіти Харківського педуніверситету ім. Сковороди, кандидат педагогічних наук, – супроводила літературним коментарем, який вказує на джерело натхнення. Є тут і хрестоматійні класики (Квітка-Основ’яненко, Гоголь, Шевченко, Леся Українка), але переважають харків’яни, наші сучасники. Серед них – Віктор Бойко, Віктор Тимченко, Володимир Верховень, Лариса Вировець, Наталка Матюх, Ірина Мироненко, Віктор Пінченко, В’ячеслав Романовський, Ніна Супруненко, Ольга Тараненко, Антоніна Тимченко, Ольга Тільна, Юлія Ткачова. Одна лялька присвячена й мені, а ще одну покликали до життя рядки Олександри Ковальової, поетки, перекладачки та громадської діячки: той факт, що Юлії Соловйовій вона доводиться матір’ю, для багатьох став сюрпризом.

Старовинна народна традиція ожила в самісінькому серці великого міста – і про те, як це стало можливим, я розпитала головну героїню виставки.

Пані Юліє, як у Вас усе починалося, як Ви зацікавились лялькарством?

– Три роки тому на факультеті дошкільної освіти Педуніверситету, де я працюю, виникла ідея створення музею іграшки. Викладачі та студенти взялися втілювати цю ідею в життя, і наразі ми маємо чудовий музей. Ось тоді я й захопилася цим видом творчості.

Ляльки-мотанки сьогодні дуже популярні, їх виготовляють багато майстринь, тож я вирішила спробувати зробити щось оригінальне. Саме в той час до рук мені потрапила книга “Таємничий світ ляльки-мотанки”: її автор – Ольга Тарасова, майстрині з Лозівського району Харківської області, яка втілює в ляльках-мотанках яскраві, неординарні образи. Ось деякі назви її ляльок: “Циганка”, “Магістр психології”, навіть “Дівчата з організації ‘‘Фемен’’”. У мене виник задум створити ляльок – літературних персонажів. Спочатку це були гоголівські Солоха та Вакула з Оксаною, Козир-дівка з твору Квітки-Основ’яненка та інші образи, взяті в класиків української літератури.

А за яким принципом Ви добирали літературні джерела? І яку роль у створенні такої художньої концепції відіграла Ваша мама, відома поетка Олександра Ковальова?

– Побутує уявлення, буцімто поети не люблять поетів, – але ж мама, навпаки, дуже любить творчість своїх колеґ, часто цитує їхні рядки (всміхається). З кожної книжки, яка до нас потрапляє, мені запам’ятовується щось яскраве, таке, що хотілося б відтворити невербальними засобами. От якось і спало мені на думку створити серію ляльок-мотанок за творчістю слобідських поетів. Можна сказати, це була наша спільна з мамою ідея.

Як на мене, наші слобожанські поети – різних поколінь – заслуговують на більшу увагу, аніж мають нині в загальноукраїнському літературному просторі. У наших поетів є дуже багаті образні ряди, яскраві кольори, багато філософського… Словом, є що відтворювати, є з чого ліпити оригінальні образи.

Це шлях, якому немає кінця. Хочеться з часом створити ляльки за мотивами творчості Василя Мисика, Івана Виргана, Василя Борового. Я вже бачу їх перед очима, хіба що руки ще не дійшли.

Поетка Ольга Тараненко радить Вам розширити літературну базу виставки, долучивши роботи, пов'язані з творчістю інших авторів з усієї України, і возити експозицію до інших областей. Як Ви ставитесь до таких задумів? І взагалі – які Ваші подальші плани?

– Дуже багато нових ідей і образів, які бажалося б утілити. Зокрема – хочеться створити ляльки за віршами Ліни Костенко та інших шістдесятників.

Що стосується перспективи експонувати виставку в різних реґіонах, то вона вельми приваблива як ідея, але зреалізувати її наразі складно. Для цього потрібні кошти, реальна офіційна підтримка з боку культурчиновництва тощо.

Чи є шанси знайти спонсора для мистецької діяльності такого характеру?

– Мабуть, спонсори є тоді, коли є люди культури.

Що поєднує Вас із Тетяною Федосовою, майстринею-рушникаркою, чиї витвори стали таким органічним доповненням до Ваших ляльок?

– Тетяна Федосова – дуже талановита людина, в своїх рушниках вона застосовує елементи кролевецького народного ткацтва. Ці рушники вражають своєю монументальністю і красою. Тут і Богиня-Берегиня, і традиційні вітряки в індивідуальній інтерпретації майстрині, і український коровай, і казкова жар-птиця.

Якими є сьогоднішні перспективи традиційних жанрів народної творчості, якщо брати до уваги реалії великого міста?

– Вірю, що народна творчість завжди житиме і розвиватиметься, доки живе і має духовні потреби останній представник того чи іншого етносу. Творчий процес може прибирати часом неочікуваних форм, часом не відразу буде вгадуватися, де пробило першоджерело, але такі джерела пробиватимуться, душа свої потреби вдовольнятиме, навіть якщо й сама цього не усвідомлюватиме до кінця.

У чому сучасність, у чому вічність… розрізнити не так просто. Як говорив мудрий Василь Мисик: “Сучасність, вона в найголовнішому – в тобі”.

Юліє, якщо вже ми говоримо про часові координати: що сучасного у Ваших ляльках? Що в них традиційне, а що новаторське?

– Традиційним є сам принцип створення ляльки: візьмімо зокрема такий специфічний елемент, як хрест на обличчі.

Наші предки не наважувалися робити ляльок з обличчями, бо існувало вірування, нібито через очі лялька може ввібрати в себе злий дух…

– Крім того, нехарактерними для традиційної ляльки були чоловічі образи, а в мене вони є, і є навіть образ Григорія Сковороди (сміється).

А сучасні матеріали? Адже Ви їх використовуєте.

– Традиційну ляльку-оберіг завжди виготовляли з натуральних тканин. Мої ж герої та героїні вимагають дещо іншого підходу – та ж таки Мавка та Польова царівна… Тут і стають у пригоді сучасні прикраси та оздоблювальні елементи. До речі, в деяких відвідувачів виставки виникли ідеї, як удосконалити вбрання Мавки…

Л.Х. Це вже прагнення до співавторства!

– Мені це дуже приємно. Значить, людям цікаво, і, можливо, створенням ляльок захопиться хтось іще.

Люцина Хворост