Павло Маков – один з найбільш затребуваних й успішних художників в Україні. Він – член Королівського товариства живописців та графіків (Великобританія), в його активі – понад півтора десятка світових нагород в галузі графіки. Цієї весни проект Макова Paradiso Perduto отримав держпремію імені Тараса Шевченка. В ексклюзивному інтерв’ю “Харьковскому репортеру” художник розповів про те, яким він бачить майбутнє світу і чому сучасне українське мистецтво повне драматизму.
“Не було випадку”
У Харкові ваша виставка – перша за останні 8 років. Через що виникла така тривала пауза?
– Та просто не було випадку, а зараз є привід: одна виставка пов’язана з артбуком “До По”, який надрукувало харківське видавництво. Тому зробили презентацію під час відкриття в Києві та Харкові, будемо робити у Львові й Одесі. А друга виставка, в Муніципальній галереї – в зв’язку з тим, що я отримав в цьому році Шевченківську премію. Книга – це останній мій проект, а проект Paradiso Perduto я виставляв в 2014 році в Києві, потім у Львові та в Італії.
Ваші роботи були серед лотів аукціону, який провели письменник Сергій Жадан та архітектор Олег Дроздов. Напевно, це не перший раз, коли ви так допомагаєте українським воїнам?
– Я брав участь у всіх благодійних аукціонах, в яких пропонували. Попросили – і я дав дві невеликі роботи на цей. Але щоб ви розуміли: в Харкові немає жодного колекціонера сучасного мистецтва. Люди, які придбали предмети мистецтва, допомогли суспільству, пораненим, а виручені за мої роботи гроші підуть на реанімобіль.
“Тоталітарне сьогодення Китаю лякає”
Прототипом вашої нової книги “До По” є “Книга Змін”?
– Це не прототип, а одна з метафор, причому візуальна. Я не звертався ані до філософії, ані до естетики “Книги змін”. Просто взяв за основу форму гексаграми для побудови районів міста, щоб вона віддалено нагадувала про Китай та його тоталітарне сьогодення, яке лякає. Виявляється, можна і гроші заробляти, і жити в тоталітарному режимі, який пригнічує особистість. Так що про “Книгу змін” всерйоз говорити не варто.
Ваша думка в “До По” збіглася з баченням футурологів про те, що великі міста в майбутньому замінять держави?
– Навіть не стільки збіглася, скільки мені близька ця ідея, – я думаю так само, і мені б хотілося, щоб так було. Тому що я вважаю, що майбутнє не буде належати національним або етнічним державам. Рано чи пізно будемо жити всі разом – або це закінчиться сумно. Я не песиміст, але припускаю, що, швидше за все, людство вибере другий варіант.
“Війна додає до мистецтва драматизм”
Думаєте, образ сучасної Європи зміниться під впливом великого переселення народів, який ми сьогодні спостерігаємо? Адже релігійна традиція народів, які їдуть з Азії та Близького Сходу, виключає існування живопису, скульптури…
– Поняття культури має на увазі вміння жити разом. І живопис, музика – це все інструментарій, який допомагає людству налагодити спільне існування. Якщо вони (мігранти – прим. авт.) просто знищать те, що є, то в них буде своя культура. Може бути й таке, це не в перший раз трапляється.
Що зробила європейська культура з культурою Центральної Америки? Вона її знищила. Ця цивілізація втрачена для нас, ми можемо судити про неї з якихось залишків. Знищували книги, предмети переплавляли просто на золото. Європа так багато начудила з іншими народами, що, загалом, отримує по заслугах. Інше питання – хочемо ми цього чи ні. Є шанси, – нехай невеликі, але є, – що народи адаптуються. У таких великих містах, як Лондон, Нью-Йорк, різні етноси живуть разом і співіснують, загалом, нормально.
Як війна, кризовий час впливає на розвиток мистецтва?
– Ми вже звикли до війни за чотири роки і живемо в стані постійного стресу. Це додає до мистецтва драматизм, адже люди, навіть не бажаючи того, знаходяться в стані наростаючої драми.
Ви скрупульозно вивчали Харків, зарисовуючи цілі райони міста. Якими були відкриття, пов’язані з урбаністичним масштабом?
– Ніяких особливих відкриттів не було – я його вивчав просто як місце, де живу. Харків – дуже великий, але в той же час середньостатистичний провінційний мегаполіс. І це було цікаво, тому що таких міст досить багато, і в них вариться більшість населення Землі. Я бував в інших великих містах, але не вивчав їх – це чужа територія, а мені цікава своя.
Павло Маков народився 28 серпня 1958 року в Санкт-Петербурзі. Живе і працює в Харкові. Його твори, які виконані в техніці графіки та офорту, знаходяться в постійній експозиції Метрополітен-музею (Нью-Йорк), Бібліотеки Конгресу, Національної галереї мистецтва і галереї мистецтва Коркоран (Вашингтон), в Британії – музею Вікторії та Альберта. На торгах всесвітньо відомого аукціону Sotheby’s офорти Макова в 2009 році стартували за ціною $ 20 тисяч.
С14 листопада по 15 грудня в Харківській муніципальній галереї проходить виставка Paradiso Perduto (“Втрачений Рай”). У проекті Маков розвиває ідею персонального раю, де є місце пам’яті і мрії. Вхід вільний.
Ксенія Кутова, “Харьковский репортер”
