Андрій Парамонов
Через тиждень, а саме 20 серпня, виповнюється 180 років із дня смерті письменника і одного із засновників української літератури Григорія Федоровича Квітки-Основ’яненка.
Один мій приятель з Ізраїлю каже, що для будь-якої великої постаті кругла річниця відходу важливіша, ніж кругла річниця народження. Оскільки коли ця людина народилась, ще ніхто не знав, ким вона буде, а коли померла, всі побачили, чого вона досягла у своєму житті. Звісно, є в цьому рація. Хоча якщо поглянути на наш славний Харків, то відзначати 2023 року подвійну річницю українського класика Грицька Основ’яненка тут буде незначна кількість шанувальників.
Чому так сталось, що ім’я цієї важливої для Харкова (і не лише) персони залишається поза увагою влади, яка забула ввести ці дати до всеукраїнського календаря? За радянських часів пам’яті про Квітку приділяли увагу. Хоча існує припущення, що при знищені Холодногірського цвинтаря на 2-е міське кладовище перенесли не прах письменника, а тільки його надгробок. Колишньому Горяїнівському провулку до 200-річчя з дня народження нашого великого земляка дали назву вулиці Квітки-Основ’яненка. За часів незалежності пам’ять про Квітку поступово зникала. 1994 року йому встановили пам’ятник — бюст, з 2001 року проводили обласний фестиваль-конкурс гумору «Шельменко вітає», влаштовували невеличкі ювілейні заходи. Але… він не став однією з важливих постатей минулого Харкова.
Усе своє життя Григорій Федорович провів у Харкові, і займався не тільки письменництвом: служив у різних установах, його обирало дворянство предводителем, совісним суддею, головою Палати карного суду. Був директором театру, заснував Харківське товариство благотворіння і Харківський інститут шляхетних дівчат. Його п’єси завжди подобались харківській публіці і мали шалений успіх, тому що вони про Харків і харківців.
У нашому місті залишилось багато куточків, пов’язаних із ім’ям Квітки-Основ’яненка, та ще більше знищено у радянські часи. Перестали існувати будівлі дворянського зібрання на Миколаївській площі, урядових («присутственных») місць на Соборній площі, Інституту шляхетних дівчат по Сумській вулиці, церкви і палацу на Основі, комплекс Курязького Преображенського монастиря, батьківський будинок у Харкові на Воскресенській вулиці. Ще до 1917 року були розібрані будинок Зарудних на початку Пушкінської вулиці, будинок Квітчиної матері по Катеринославській вулиці… Тобто у місті вже немає взагалі нічого, що нагадувало би про родину Квіток! Останній будинок цього роду розібрано у 2020 році, а сьогодні-завтра розберуть будівлю училища імені Квітки-Основ’яненка на Основі.
Звичайно, є в Харкові будівлі, де Г. Ф. Квітка неодноразово бував, і передовсім це храми: Успенський собор, поруч із яким поховано засновника роду Квіток — Семена Афанасьєва; собор Покровського чоловічого монастиря, де також були поховані представники родини Квіток; Дмитрівська церква, поруч із якою мешкала мати Квітки, а сам він знімав квартиру. Неодноразово відвідував Квітка і губернаторський палац на Університетській вулиці, котрий пізніше передали університету. Незважаючи на неодноразові перебудови Харківського академічного українського драматичного театру ім. Тараса Шевченка, можна сказати, що в заснованому 1840 року театрі Л. Млотківського Квітка теж бував.
Ми можемо собі лишень уявити, скільки часу життя він провів на рідній своїй Основі, там, де стояв його фамільний маєток. Сьогодні цей парк носить ім’я Квітки-Основ’яненка, і хоча тут не залишилось давніх цінних дерев з того маєтку, він асоціюється зі старовинним парком шляхетної родини. Прогулюючись вздовж річки Лопань на Основі, звідки відкривався вид на Харків, ми можемо відчути у поривах вітерця і шелесті листочків, як Квітка любив наше місто!
Останні місяці життя Григорій Федорович провів не на Основі, він вимушений був покинути свій будиночок після сварки з братом і його новою дружиною. Тому переїхав до Харкова, де знімав квартиру в будинку дворян Краснокутських на Благовіщенській площі.
Наприкінці липня 1843 року Квітка-Основ’яненко тяжко захворів, хвороба мучила його одинадцять днів. Він помер 8 серпня 1843 року о п’ятій годині пополудні на руках коханої дружини та в колі рідних і друзів, серед яких були Микола Юрійович Квітка і Петро Петрович Гулак-Артемовський. Відспівував Квітку єпископ Інокентій, безліч містян проводжали покійного до місця поховання на Холодногірському кладовищі. Від білосніжного мармурового надгробка відкривався вид на Харків… Пізніше поруч знайшла вічний спочинок і дружина письменника Анна Григорівна, яка померла 31 січня 1852 року від сухот.
Незважаючи на важкі іспити, котрі проходить українська держава, пам’ять про Григорія Федоровича Квітку-Основ’яненко живе — насамперед завдяки приватним ініціативам. Скоро завдяки Благодійному фонду Дениса Парамонова виходить моя книга «Григорій Квітка-Основ’яненко: від Основи до Харкова», а в художній галереї ім. Г. Семирадського до Дня міста відкриють виставку від культурного центру «Гостинна на Дворянській», присвячену Квітці-Основ’яненку і його родині.
