Харківці, а не «харьковчане» й навіть не харків’яни

Харків, Вишиванкова хода 2019 р. Фото: Сергій Бобок/Харків Times

Є у філології таке поняття катойконіми – назва мешканців певної місцевості, співвіднесена з топонімом. У сучасній Україні ці самі катойконіми викликають неабиякі суперечки через те, що за часів срср ці назви були штучно зросійщені, набули неприродних суфіксів та й узагалі втратили притаманну українській мові милозвучність. Про те, як мають звучати назви мешканців Харкова, Києва, Львова або ж Горішніх Плавнів, досить переконливо розмірковує у Facebook редакторка та, за власним визначенням, популяризатор української мови Ольга Васильєва.

Редакція Харків Times пропонує читачам її слушні міркування.

Під час насильницького зближення мов у радянському союзі в українські КАТОЙКОНІМИ просочилися різні -чани, і зʼявилися в нас кримчани, полтавчани, краматорчани, луганчани тощо.

Тоді полтавці змушені були забути про «Наталку Полтавку» свого земляка Котляревського і назвати фабрику «Полтавчанкою», а під час німецької окупації Полтави назвати підпільну молодіжну організацію «Нескорена полтавчанка».

Про це писав і Борис Антоненко-Давидович: «Хтозна-чим не сподобались нашим сучасникам давні українські іменники полтавець і полтавка на визначення мешканця й мешканки Полтави, як і лубенець, лубенка — на позначення жителів Лубен, чи канівець, канівка — на позначення жителів Канева. Появу дивовижних полтавчанин, лубенчанин, канівчанин можна пояснити лише втратою мовного чуття, забуттям законів словотворення й чергування звуків (для появи звука [ч] треба, щоб у назві був звук [к]: порівняйте: м. Гребінка — гребінчанин, хоча природним є також гребінківець)».

Українська мова милозвучна, тому найпродуктивнішим у назвах жителів є суфікс -ець (у формі чоловічого роду), зафіксований ще в XlV столітті:

▪️ полтавець – полтавка – полтавці;

▪️ луганець – луганка – луганці;

▪️ краматорець – краматорка – краматорці;

▪️ маріуполець – маріуполька – маріупольці.

Із -чани утворюються назви тільки від тих населених пунктів, які мають суфікси -иць-, -ець-, -цьк-, -ц-, -ч-, -к-:

▪️ Вінниця – вінничани;

▪️ Тростянець – тростянчани;

▪️ Донецьк – донеччани;

▪️ Чернівці – чернівчани;

▪️ Гадяч – гадячани;

▪️ Прилуки – прилучани (але кременчуківці, а не кременчучани).

Щодо -ш, Калуш – калушани, але Золотоноша – золотоносці, а не золотоношани.

Професор Олександр Пономарів вважав чужими в українській мові такі слова:

– черкащани, замість якого має бути черкасці;

– криворожани, замість якого має бути криворіжці;

– сумчани, замість якого має бути сумʼяни.

Інші філологи обстоюють ще слово сумці, бо воно найдавніше. Мені теж сумці звучить природніше, ніж сумʼяни, але сумʼяни краще, ніж сумчани.

А як тоді українізувати назву жителів Криму? Кримʼяни за аналогією до сумʼян чи кримці? Тільки кримці. Ця форма зафіксована ще у словнику Бориса Грінченка і стосується не тільки кримських татар: «Кримець, -мця, Житель Криму».

Ви запитаєте, в жіночому роді тоді кримка, а жителька Сум – сумка? Авжеж. У Сумській області є річка Сумка, яку ніхто з аксесуаром не асоціює, і походить її назва саме від жіночого катойконіма. Кому не подобається – може називатися сумʼянкою за порадою професора Пономарева. Назва сіл Кримка в Джанкойському, Бердянському та Первомайському районах теж походить від назви мешканки Криму (і назва солі, до речі).

Назви жительок Острогу, Кривого Рогу та Запоріжжя будуть острожка, криворіжка та запоріжка. Острожанка, криворожанка та запорожанка – це російські форми.

А як назвати жителів Горішніх Плавнів, Голої Пристані, Часового Яру, Давидового Броду, Залізного Порту тощо?

Є кілька способів:

– словосполучення (житель/-ка Горішніх Плавнів, житель/-ка Голої Пристані тощо);

– складні катойконіми:

▪️ горішньоплавенці – горішньоплавенець – горішньоплавенка;

▪️ голопристанці – голопристанець – голопристанка;

▪️ часовоярівці – часовоярівець – часовоярівка;

▪️ давидовобродівці – давидовобродівець – давидовобродівка;

▪️ залізнопортівці – залізнопортівець – залізнопортівка;

– за основним словом: плавенці / плавнівці, пристанці, ярівці, бродівці, портівці. Зауважте, що жителі Камʼянець-Подільського є камʼянчанами (за основним словом Камʼянець), жителі Камʼянського (колишній Дніпродзержинськ) – камʼянцями, а жителі Камʼянки – камʼянківцями.

А ось правильні назви жителів українських обласних центрів:

▪️ Чернігів – чернігівці;

▪️ Полтава – полтавці;

▪️ Луганськ – луганці;

▪️ Запоріжжя – запоріжці;

▪️ Дніпро – дніпровці;

▪️ Херсон – херсонці;

▪️ Миколаїв – миколаївці;

▪️ Черкаси – черкасці;

▪️ Ужгород – ужгородці;

▪️ Житомир – житомирці;

▪️ Івано-Франківськ – іванофранківці;

▪️ Тернопіль – тернопільці;

▪️ Сімферополь – сімферопольці;

▪️ Рівне – рівенці;

▪️ Суми – сумці;

▪️ Харків – харківці;

▪️ Київ – кияни;

▪️ Львів – львівʼяни;

▪️ Чернівці – чернівчани;

▪️ Луцьк – лучани;

▪️ Кропивницький – кропивничани;

▪️ Хмельницький – хмельничани;

▪️ Вінниця – вінничани;

▪️ Донецьк – донеччани;

▪️ Одеса – одесити / одесці.

Як бачите, лише чверть цих катойконімів має морфологічні підстави для -чан-.

Також є назви, де можна утворити паралельні форми з -ян-:

– іванофранківці / іванофранківʼяни;

– тернопільці / тернополяни;

– рівенці / рівняни;

– дніпровці / дніпряни;

– харківці / харківʼяни;

– сумці / сумʼяни;

– житомирці / житомиряни;

– чернігівці / чернігівʼяни.

Але навіщо? Милозвучності це не додає, тільки подовжує слова.

Кому незвично чути харківці, це слово подає навіть радянський тлумачний словник: «ХА́РКІВЦІ (харківець, чол.; харківка, жін.). Те саме, що харків’яни».

Ви неодмінно запитаєте, чому ж тоді не львівці, київці, одесці?

Слово львівці вочевидь не вживається через пʼять останніх букв (вівці). Тобто вибір слова тут пояснюється сторонніми асоціаціями. Щодо «київці», ймовірно, цього слова немає через закон економії мовних зусиль – «кияни» коротше на один звук і, відповідно, на одну літеру. А щодо одеситів, то суфікс -ит зайшов у це слово випадково (можливо, з французької мови). Це лише припущення. Могло бути й одесці, що цілком відповідало б морфологічним канонам української мови, як черкасці.

Отже, де це можливо, віддаваймо перевагу суфіксу -ець, а не -ян- або -чан-.

Говорімо та пишімо по-українському!