15 березня у впливовій галереї фотографії та візуального мистецтва C/O Berlin, що нині розташована в самому серці західної частини Берліна, відкрилася виставка знаменитого українського фотомайстра Бориса Михайлова під назвою Before Sleep / After Drinking (“Перед сном / Після випивки”). Оскільки в цей вечір було презентовано також цікаву експозицію Double Take міжнародного фотодуета Cortis & Sonderegger, черга перед входом вишикувалася значна. З упевненістю можна сказати, що значна частина цих любителів фотографії прийшли подивитися саме знамениті роботи Михайлова, отримати заповітний автограф майстра на його фотоальбомах, сфотографуватися з ним і потиснути руку. Серед тих, хто прийшов, були помічені відомі творчі особистості не тільки зі столиці Німеччини, а й з України.
Борис Михайлов разом з дружиною Вітою давно живе і працює в Берліні, але й про рідний Харків не забуває. Нагадаю, що його роботи знаходяться в провідних музеях світу, а сам він є єдиним українським володарем найпрестижнішої премії в області фотографії – The Hasselblad Foundation International Award in Photography. Знімати Борис почав у другій половини 60-х років минулого століття, і навіть звинувачувався КДБ в порнографії за фотографії його оголеної дружини. Міжнародну популярність майстру принесли жорстко реалістичні знімки радянської дійсності.
Як сказала вашому кореспондентові Віта, пропозиція провести нинішню виставку надійшла від галереї C/O Berlin, яка довго і наполегливо домагалася згоди. В експозиції, приуроченої до 80-річчя Бориса Михайлова, представлено понад 400 фотографій різних періодів, які дають найповніше уявлення про його творчість. Колекція робіт займає цілих три зали, а ще в одному демонструється цікавий документальний фільм про творче становлення харківського фотохудожника.
Перші відвідувачі з цікавістю розглядали фотографії і довго обговорювали знімки, що їх зачепили. Робіт, які можуть шокувати, дійсно багато. Тут і оголена натура, і потворні бомжі, і п’яниці, які валяються просто на асфальті, і важкі підлітки, і неблаговидні побутові сцени… Не дарма багато хто вважає, що роботи Бориса Михайлова не просто гостросоціальні, але й політичні – виносять вирок соціалістичному ладу. Присутні на виставці й ранні експериментальні роботи – спеціально погіршеної якості, розфарбовані та з супровідним рукописним текстом. Є тут і знамениті великі знімки голого Бориса Михайлова з фалоімітатором, зроблені Вікторією. На відео, яке експонується на великому екрані, миготять і знімки сучасної України.
Критики вважають Бориса Михайлова одним з найважливіших літописців радянського суспільства. Світ на його фотографіях завжди похмурий, він описує ізгоїв суспільства, занурюючи глядачів у злидні, відчай, наготу. Це чесна і безжальна фотографія на межі вуайєризму. Художник порушує всі табу, його естетика легко впізнавана, тому не дивно, що Михайлов зробив величезний вплив на мистецтво сучасної фотографії та заслужив світове визнання.
Роблячи репортаж про виставку, я почув, як один з відвідувачів сказав до іншого, що такі знімки є у всіх, хто жив в епоху СРСР. Я думаю, що це не поодинока думка. Для когось неякісні експериментальні знімки можуть здатися такими, що не відносяться до мистецтва, і такі знімки, дійсно, можна знайти в архівах дуже багатьох людей, які захоплюються фотографією. Але не можна не помітити, що багато репортажних та й постановочних знімків теж, нехай і не знятих на дорогу середньоформатну камеру, – це просто відмінні свідоцтва свого часу. Чи багато хто тоді знімали сексуальність людей, викинутих на узбіччя життя, або проведення часу важких підлітків? Для цього потрібно мати певну сміливість. Хоча б для того, щоб все це демонструвати суспільству. Тому можна, звичайно, говорити про те, що такі знімки є у багатьох, але завжди важко бути першим, а Борис Михайлов був одним з перших, хто цілеспрямовано знімав такі ризикові серії. Вродливих дівчат у світі багато, але чи багато хто з них беруть участь в конкурсах краси і борються за звання “міс”? Та й хто взагалі сказав, що в фотографії важливо тільки вміння знімати щось оригінальне? Необхідно просто опинитися в потрібний час в потрібному місці, а потім не менш важливо, щоб тебе помітили, щоб запрацював механізм розкручування. Все це повинно зійтися, щоб відбувся майстер світового рівня. У Бориса і Віти все склалося, у когось, навіть з хорошим фотоархівом, – ні.
Я ось, розглядаючи роботи Михайлова, подумав зовсім про інше. Це теж відноситься до місця та часу. На жаль, в наш час тотального захисту персональних даних практично нереально зняти і опублікувати такі знімки. У Європі так вже точно. Хтось потрапив в об’єктив? Заборонено, потрібно запитати у нього дозвіл на публікацію! Діти в кадрі? Так ви що, це взагалі табу! Зняв п’яного бомжа, який спить? А ти переконався, що йому в цей момент не було погано, що він не потребував допомоги, а то можна й під статтю загриміти! Будівля на задньому фоні опинилася? А може це приватне володіння – не можна! Вуличну фотографію практично вбили. Ще зараз при бажанні на будь-який знімок можуть навісити ярлики – від звинувачень у сексизмі до порушення всіх засад толерантності. А є й інша сторона сучасного життя. Пов’язана з соціальними мережами. Якщо взяти до уваги, що зі смартфонами з хорошими камерами не розлучаються навіть діти, то нині здивувати когось самими стрьомними знімками вкрай складно. Досить подивитися хоча б фотографії, зроблені на “вписках” підлітками в Росії або в Україні, щоб зрозуміти всю ступінь відвертості побутописання. Просто зводити все це в ранг мистецтва, об’єднувати в серії та влаштовувати масштабні виставки ніхто не поспішає. Хоча хто знає, що нас чекає.
Як би там не було, повторюся, Борис Михайлов зі своїми новаторством і сміливістю опинився в потрібному місці в потрібний час і став легендою. Обговорювати тепер, що в кого є щось схоже в архівах, і чи відбувся б він зараз, – вже не має особливого сенсу.
Текст і фото: Ігор Магрілов, Berlin-Visual
