Андрій Парамонов (Харків)
Здивувати когось трояндами нині складно: королева квітів росте будь-де, кількість її сортів перевищує 25 тисяч. Але ще на початку XIX ст. троянда у Харкові була рідкістю — такою, що милувала око лише в декількох маєтках. Та й дозволити собі її вирощування могли ті, хто мав своїх садівників, які б постійно дбали про неї.
Хто ж саме був причетний до поширення троянд у Харкові? Таких людей може бути декілька, одного з них згадує на початку XIX ст. Іван Вернет. Йдеться про місцевого лікаря, німця за походженням, якого звали Йоганн Гіорт. На початку 1760-х років він був призначений військовим лікарем слобідських гусарських полків і мав би покинути Харків у 1769 році. Але медик залишився тут стараннями слобідсько-українського губернатора Євдокима Щербініна як єдиний лікар для губернського міста. Губернатор також долучив місцевих дворян до виплати Гіорту жалування за угодою з ним. Ця людина дуже вдало вписалась в місцеве товариство. Так, дружина Йоганна Катерина приятелювала із генерал-губернатором Малоросії графом Румянцевим.
Окрім медицини Гіорт займався вирощуванням троянд, і через це захоплення здобув ще більшу прихильність серед місцевого дворянства. Досліджуючи архіви, ми бачимо, що 1789 року німець узяв собі за православною традицією ім’я Івана Миколайовича Гіорта і в чині губернського реєстратора отримав дворянство імперії. Маєток Гіорта стояв у Залопанській частині міста.
Донька Гіорта Марія одружилась із директором казенного училища і директором межової канцелярії Густавом фон Буксгевденом. В їхній родині з’явилось троє дітей: Гертруда, Наталя та Густав. На куті Дмитрівської, Малої Гончарівської на Великої Різдвяної вулиць Буксгевден почав закладати ландшафтний та регулярний парки. Господар мав велику садибу зі службами та оранжереями. Вважається, що саме його тесть висадив в цьому парку величезну кількість троянд.
На іншому боці Дмитрівської вулиці ріс розкішний парк і в іншого відомого німця — Георга фон Мінстера. Відомості про його розарій належать до 1830-х років, коли маєток після смерті власника почали ділити нащадки. Але, знаючи біографію цього діяча, важко уявити, що він би в чомусь поступився Буксгевдену. При описі маєтку спеціально наголошувалось, що розарій мав понад сто сортів троянд, серед яких переважали галльські та перські. Це говорить саме про те, що квіти висаджували наприкінці XVIII або на початку XIX ст.
Ще один власник маєтку в Залопанській частині Харкова, котрий стояв на Малій Різдвяній вулиці, — віцегубернатор Григорій Романович Шидловський. Тут у нього був двоповерховий палац із розарієм — високий чиновник започаткував його близько 1782 року. Ця людина ввозила досить багато сучасних речей з-за кордону, де він побував як військовий і багато що запозичив. У віцегубернатора було найкраще обладнання для виробництва спирту; в його господарстві розводили одні з перших отар тонкорунних овець; а згодом цей відомий харківець захопився декоративними рослинами. Скоріш за все, троянди він доставляв теж з-за кордону. У 1802 році в його маєтку Старий Мерчик зафіксовано більше тисячі троянд. Садівники Шидловського займались селекцією і майже всі маєтки його братів наповнювались трояндами, виведеними в цій садибі.
На рубежі тих століть на зростання інтересу до троянд вплинула ще одна людина. Це поміщик Сумського повіту губернатор Курської губернії Михайло Іванович Камбурлей. Отримавши за дружиною маєток Хотінь, він розпочав там велике будівництво. До парку привозили рослини з ботанічних садів імперії та Європи. Він був настільки закоханий у троянди, що присвячував їм весь свій вільний час. Дізнавшись, що в маєтку Олексія Розумовського під назвою Горенки росте понад тисяча сортів троянд, домовився з власником і прислав садівників, щоби ті відібрали екземпляри нових троянд у свій парк. Ба більше, у Хотені відкрив школу для садівників, де навчались кріпаки інших поміщиків Слобідсько-Української губернії. Саме через Камбурлея в Харкові почали поширюватись нові сорти троянд.
На певний час троянди стали буденною, звичною для всіх квіткою. Разом з тим у Харкові виник справжній бум на квіти: збираючись щонеділі на службу в церкві, місцеві дами прикрашали букетами вбрання. У цьому символічному змаганні кипіли свої пристрасті і на нього витрачались великі гроші. В ці часи троянди вирощували дворяни Сомови, Щербініни, Квітки, Донець-Захаржевські; а серед купців такими квітколюбами були Кузін, Ломакін, Рудакови, Рижови, Чумичови, Сергєєви.
Здавалось би, придумати щось нове у тодішній флористиці було складно, тим більше, що так чи інакше в Харків можна було замовити все. Але з трояндами сталось ще одне диво. 1841 року в Харкові оселився мільйонер Микола Дмитрович Алферакі, який взяв шлюб із Любов’ю Кузьмівною Кузіною, донькою місцевого комерції радника. Маєток Алферакі стояв на розі Дмитрівської та Благовіщенської вулиць. Окрім багатого будинку з картинною галереєю, бібліотекою, мармуровими сходами, власник пишався оранжереєю з тропічними рослинами і неперевершеною колекцією квітів, які повсякчас прикрашали його обідню залу. Майже всі багатії Харкова мріяли якимось чином поцупити ці квіти, особливо — рідкісні на той час новітні бурбонські троянди. Проте Алферакі квітами не торгували і не дарували їх, а садівник, англієць за походженням, був непідкупним працівником.
Із часом трояндовий ажіотаж в Харкові вичерпався, все розвивалось поступово, і появі нових сортів троянд вже особливо не дивувались.
Кого ж вважати тим, хто привіз нам королеву квітів першим? Мабуть, все ж таки лікаря Йоганна Гіорта.
І ще цікавинка: найбільші парки та сади з оранжереями і розаріями росли саме на Дмитрівській вулиці. Тому до її назви цілком можна додавати й другу, поетичну, — вулиця Троянд.
