Більше трешу або лайк як мірило успіху

Вранці в останній день квітня Харків сколихнула страшна звістка, що у Подвірках, практично у межах міста, 38-річна жінка відрізала голову своїй 13-річній дочці. Неадекватна мати з головою дівчинки у пакеті та ножем у руках металася, гола, Полтавським шляхом у районі Залютино, де й була затримана правоохоронцями.

Історія сама по собі жахлива й не вкладається у голові. Але незабаром у соціальних мережах почали з’являтися відео затримання жінки, зняті з автівок, що проїжджали повз місце затримання, та фотографії. На фото – оголена жінка у крові й голова дівчинки у пакеті та поза ним. Фотографії розійшлися засобами масової інформації, але у ЗМІ хоча б “замилювали” оголене тіло й страшний вміст пакету. Соціальні мережі такі “дрібниці” не хвилювали.

У в зв’язку із цим виникає одразу кілька питань, перш за все, до правоохоронних органів. По-перше, яким чином ці фотографії, зняти які не міг ніхто, окрім представників цих самих органів, стали надбанням “широкої громадськості”? Чи буде це належним чином розслідувано? Чи знайдуть винуватця (винуватців) та чи понесуть вони адекватне покарання? Крім того, цікавить, чи будуть притягнуті до відповідальності ті, хто опублікував шокуючі знімки? Пам’ятається, Ювенальна прокуратура області відкрила кримінальне провадження за ч. 3 ст. 300 КК України відносно творців фільму “Дау. Дегенерація” на підставі “аналізу даних у мережі інтернет”. І дуже цікаво, як шановні органи прокуратури розцінять публікацію зображень оголеної закривавленою жінки та відрізаною дитячої голови у тій самій мережі?

На мій погляд, вся ця ситуація повинна змусити сучасне українське суспільство задуматися. У тому числі про роль і місце засобів масової інформації у його, суспільства, житті. Соціальні мережі стали для народу джерелом інформації й почали успішно конкурувати зі звичними ЗМІ кілька років тому. Багато аналітиків на той час навіть вітали появу абсолютно нової “народної журналістики” й передбачали швидку загибель традиційних ЗМІ. Загибелі не сталося. “Народної журналістики”, втім, теж. Виявилося, що всілякі пабліки, що ростуть на просторах інтернету, як гриби після дощу, не здатні ані до системної роботи, ані навіть до поверхневого аналізу подій, а головне – абсолютно не бажають, та й не можуть дотримуватися хоча б мінімальних стандартів, яких суспільство все ще вимагає від традиційних ЗМІ. Публікація чуток, пліток і просто “зливів” з різних джерел, явна ангажованість частини пабліків тав їх простежувана афільованість із тими чи іншими структурами (в тому числі й силовими) не дозволяють ставитися з довірою до інформації, що публікується.

Але саме завдяки цій грі без правил, їх аудиторія значно більша, ніж аудиторія традиційних ЗМІ. Простежується дуже цікава тенденція: ті люди, які від нас, традиційних, вимагають “дотримання стандартів” – особливо у тих випадках, коли вони з тих чи інших причин не задоволені публікацією, написаною за стандартами, – ті ж самі люди у соцмережах й своїх листах до редакції часто вимагають від нас саме порушення стандартів та журналістської етики. Вони обурюються, чому ми не викриваємо того чи іншого лиходія у той час, як “всі ж знають і у пабліках чесно пишуть”, що він таки злодій. Вони приймають ту чи іншу сторону в конфлікті – й того ж вимагають від ЗМІ, та обурюються будь-якою спробою об’єктивності. По суті, вони вимагають, щоб ЗМІ “писали правду”, не піклуючись про докази та факт-чекінг. Часто нас безпосередньо закликають просто до порушення законів і виходу з правового поля. Ці люди (повірте, їх дуже багато) не замислюються про те, що будь-який ЗМІ за неправдиву інформацію може бути притягнутий до відповідальності. А ось пабліки у соцмережах, всі ці численні телеграм-канали – фактично не можуть. А тому вони всім зручні. Зручні тим особам і структурам, які стоять за частиною з них, оскільки є каналом зливу потрібної інформації. Зручні “пересічним громадянам”, чиї нерви вони успішно лоскочуть. Ніде правди діти, зручні й традиційним ЗМІ.

Було б несправедливо обійти увагою роль пабліків як початкового джерела інформації, з якого починаються багато наших матеріалів та розслідувань. Безумовно, ми вдячні цим безіменним “санітарам лісу” за наводки, що дозволяють нам ставити потрібні питання відповідним офіційним особам. Так, без наводок із соцмереж суспільство ніколи не дізналося б про багатьох кричущих ситуацій, про багато злочинів, про багатьох зловживаннь. У цьому роль телеграм-каналів важко переоцінити й не можна недооцінювати. Офіційні джерела досить часто намагаються якщо не повністю приховати, то як мінімум, замовчати ситуації, “незручні” для влади, всіляких відомств і окремих особистостей. Інформація від очевидців подій та “небайдужих громадян”, які щодня діляться зі світом сотнями фото й відео матеріалів та повідомлень, дозволяє й журналістам дізнаватися про події, що відбуваються, у режимі реального часу та вимагати офіційного підтвердження або спростування цієї інформації. Саме завдяки інформації з мережі, ми встигаємо опинитися у потрібний час в потрібному місці, запросити по офіційних каналах коментарі та почати розслідувати події, які в іншому випадку могли б залишитися поза увагою суспільства й ЗМІ. Ми безумовно вдячні за це авторам повідомлень у пабліках. Жодна редакція не зрівняється хоча б за кількістю з усім цим корпусом автомобілістів, просто перехожих, мешканців спальних районів, покупців у магазинах та домогосподарок у дворах.

Ось тільки не слід вимагати від нас, традиційних ЗМІ, тієї ж легкості й безвідповідальності у поводженні з інформацією. Ми пов’язані не тільки і навіть не стільки вимогами законодавства, скільки “законами жанру” – стандартами професії, професійною етикою та вихованим роками почуттям відповідальності перед суспільством. Проблема лише в тому, що суспільству давно вже хочеться тільки “хліба й видовищ”, від ЗМІ воно чекає, щоб “зробили красиво”, або полоскотали нерви, або підтримали певну сторону будь-якого конфлікту. Створюється враження, що насправді від нас ніхто не чекає ніякого “дотримання стандартів” – в тому, випадку, зрозуміло, якщо думка редакції збігається з думкою читача. А ось якщо не збігається – о, тут спектр широкий, у діапазоні від “не дотримуєтесь!” до “ви все брешете!”. А пабліки та інтернет-канали суспільство, не вдаючись у жодні подробиці, теж вважає засобами масової інформації, зовсім не відрізняючи їх від нас, традиційних. І тягнеться до трешу й скандалу, до бездоказових звинувачень та нечистоплотних зливів, звинувачуючи ЗМІ у заангажованості та боягузтві. І голосує лайками. А кількість передплатників, лайків та заходів – стає сигналом для і без того рідкісних нині рекламодавців, єдиним критерієм “впливовості”, “успішності” й “шанованості” ЗМІ.

Що з цим робити я, чесно кажучи, не знаю. І не до кінця розумію, як виживати в умовах дикого ринку тим, хто як і раніше, намагається дотримуватися хоч якихось стандартів й керуватися міркуваннями професійної етики та елементарного здорового глузду. У суспільстві, яке цей самий здоровий глузд, схоже, втратило.

Прошу вважати цю публікацію офіційним запитом до поліції та прокуратури щодо розслідування шляхів потрапляння фотографій з місця затримання у соціальні мережі та публікації шокуючого контенту в деяких телеграм-каналах.

Марія Коротаєва, головний редактор Харків Times

Як повідомляв Харків Times, вранці 30 квітня в Харкові кілька екіпажів патрульної поліції затримали голу жінку з пакетом, у якому, як з’ясувалося пізніше, була відрізана голова 13-річної дівчинки.

Ювенальна прокуратура Харківської області процесуально керує розслідуванням, відкритим за двома статтями Кримінального кодексу за фактами можливих катувань дітей у фільмі російського режисера Іллі Хржановського “ДАУ. Дегенерація”, а також можливої ​​пропаганди “культу насильства, жорстокості або дискримінації” в цьому фільмі.