Андрій Парамонов
Небагато в Харкові залишилось будівель з XVIII ст. Одна з них — у колишньому Різдвяному, або Аптекарському провулку, який сьогодні носить назву Клубного. Сформувався він у 1770-і роки, коли губернська влада виділила квартал між сучасними вулицями Конторською та Полтавським Шляхом, набережною річки Лопань та церквою Різдва під губернську аптеку. Спочатку у 1778 році тут побудували дерев’яну будівлю аптеки, дві хати для служителів, започаткували аптекарський город.
Першим аптекарем недовго служив німець Іван Лідерс. Вже 1780 року на його місце було призначено завідувача аптеки Петра Федоровича Піскуновського, який прибув до нас із Санкт-Петербурга.
Піскуновський народився 1752 року в селі Черняхівка Ніжинського полку. Отримав освіту в Києво-Могилянській академії, а з 1773 року почав служити аптекарським учнем у Петербурзькій головній аптеці. 1777 року став гезелем у столиці при Нижній аптеці, а перед від’їздом до Харкова — провізором.
Петро Федорович був у Харкові доволі відомою постаттю: в Додаткових класах він навчав фармацевтів та майбутніх лікарів, постійно при ньому працювали його учні Петро Тимофійович Огієвський, Лука Олексійович Єжелинський та Іван Григорович Чудновський. Від губернської влади Піскуновський витребував додаткові землі на Залопані, де опікувався аптекарським городом — пізніше цю територію стали іменувати Піскуновською левадою. На землях між валами форштадту харківської фортеці та Холодною Горою завів шовковичну плантацію на 1000 дерев. За його розпорядженнями збирали лікувальні рослини по всьому Харківському намісництву. Тоді ж Піскуновський купив дворове місце в Благовіщенському приході й за проєктом губернського архітектора Петра Ярославського звів дерев’яний будинок. Звісно, до наших днів він не зберігся.
Під час управління аптекою Піскуновським з’ясувалося, що дерев’яна будівля ніяк не підходить для утримання закладу. І на прохання завідувача губернська влада віддає наказ побудувати кам’яну будівлю. Проєкт складав той самий губернський архітектор Ярославський, але Піскуновський надавав і свої пропозиції.
Відкрили її 1786 року. Заклад мав підвальний поверх, де були льохи та лідник для зберігання лікарських засобів. На першому поверсі розміщувалась сама аптека з хімічною лабораторією, а на верхньому сушили та зберігали цілющі рослини. Дворове місце обнесли огорожею, усередині побудували нові дерев’яні службові приміщення: конюшню, каретні сараї, комори для зберігання сіна та фуражу; також будинки для служителів, караульне приміщення для солдатів, що цілодобово охороняли територію, і окремо житловий будинок для них.
Приятелем Федора Піскуновського був Григорій Савич Сковорода, який листувався із ним, бував у нього в домі і в губернський аптеці, оскільки цікавився травами й медициною. З листа Сковороди до Піскуновського від 10 червня 1790 року ми бачимо, що він просить трави для виготовлення настоянки. Та і крім цього у Піскуновського зі Сковородою було багато чого спільного. Одну з останніх їхніх зустрічей описав у своїх спогадах Жан Верне (Іван Вернет). Вона відбулась 1792 чи 1793 року. «Подле Лопанского моста, в доме почтенного моего приятеля П. Ф. Пискуновского досталось мне видеть в последний раз Григория Сковороду. Он был муж умный и ученый, но своенравие, излишнее самолюбие, нетерпящее никакого противоречия, слепое повиновение, которого он требовал от слушавших его затмевали сияние дарований его и уменьшали пользу, которой общество могло бы ожидать от его способностей». Так писав про Сковороду ображений на нього Вернет, якому Сковорода в очі говорив, що більше любить серед націй українську й німецьку. І саме це стало причиною першої сварки між ними, що ятрила швейцарця до кінця його днів.
Петро Федорович дослужився до чину надвірного радника. Вийшовши у відставку, він жив у своєму маєтку на Залопані і залишив по собі добру пам’ять харківців. Його ім’я й досі носять Піскуновська вулиця, Піскуновський провулок та Піскуновська левада.
Будівля у Клубному провулку залишалась губернською аптекою до 1822 року, після чого «Приказ общественного призрения» вирішив розмістити медичні заклади в нещодавно викупленій у дворян Хорватів садибі на Сабуровому хуторі. Туди перенесли губернську лікарню, дім для душевнохворих, богадільню та губернську аптеку. Будівлю аптеки у Клубному провулку купив мільйонер Іона Познанський, потім споруда перейшла у спадок його прийомному синові байкарю Василю Масловичу. За його часів вона була розширена спочатку по першому поверху, а пізніше його син Микола розширив будівлю цілком. У 1877 році маєток Масловичів придбав колезький радник Карл Буркевич, потім гірничий інженер Петро Іванов, а останнім власником був купець Адольф Мюнх. Нині у будівлі губернської аптеки розміщується Харківське вище професійне училище швейного виробництва та побуту.