Лікарняний клоун Тетяна Грида: “Ми мотивуємо на одужання”

Фото: Facebook

П’ять років тому в Харкові з’явилися люди в смішних костюмах і з яскравими носами, які допомагають маленьким пацієнтам справитися зі страхом, а їхнім батькам – зі стресом. Про складнощі професії, якої офіційно немає, розповіла Тетяна Грида – голова правління громадської організації “Харківський фонд психологічних досліджень”.

Фактор гри

Як і коли стартував проект “лікарняні клоуни”, що вас підштовхнуло?

– У Харкові проект стартував у 2013-му. Лікарня – дуже доросла установа, де є чіткі вимоги, кордони. Там не до дитинства. Психолог часто – це та ж тітка в білому халаті, яка спілкується як лікар, розпитує про хвороби. Але ж дітей поза грою не буває, гра – це їх провідна діяльність. За її допомогою діти переробляють будь-які події в житті, але мало хто в лікарні може відновити цей важливий фактор. Лікарняний клоун якраз для цього і призначений.

Лікарі розділяють вашу точку зору?

– Іноді я чую від деяких лікарів, що у нас не такі діти, як в Америці. І що нам такі нововведення, як лікарняні клоуни, не потрібні. Але ми ж бачимо зворотне. Наприклад, в Інститут патології хребта та суглобів імені професора Ситенка нас запросив звичайний лікар, і заввідділенням сприйняв лікарняних клоунів як експериментальну базу. Лікарі-ортопеди розуміють: наскільки це важливо, хоча і усвідомлюють, що ми можемо бути в чомусь не такими просунутими, як наші зарубіжні колеги, які мають досвід більше 30 років. У Харківській міській дитячій неврологічній лікарні № 5 до нас ставляться позитивно. До цього багато хто не уявляв, що діти, які лежать в паліативному відділенні, можуть сміятися.

Робота для небайдужих

В яких медичних закладах міста можна зустріти лікарняних клоунів?

– У гематологічному відділенні міської дитячої клінічної лікарні № 16, в інституті Ситенка, в 5-й неврологічній лікарні та в дитячому хоспісі. Перед відвідуванням пацієнтів, ми обов’язково запитуємо дозволу лікарів. Іноді не можна зайти в відділення, наприклад, через карантин.

А в Обласній дитячій лікарні працюєте?

– Якщо ми починаємо співпрацювати з якимось медзакладом, то беремо зобов’язання робити це регулярно. Тому що діти чекають, і кожен пропуск вони переносять дуже болісно. У нас поки що не вистачає ресурсів, тож ми плануємо відкрити школу лікарняних клоунів, щоб знайти і підготувати ще людей.

Скільки людей сьогодні беруть участь в проекті “лікарняні клоуни”?

– 10-12 чоловік, хто постійно цим займається. Це представники різних професій: медпрацівники, психологи, педагоги та альтернативні актори-перформери – всі, кому небайдужа ця тема.

Без перук, але з яскравим носом

Ви – Апельсинка?

– Не просто Апельсинка, а Апельсинка Наполеонівна, тому що я – начальник і веду за собою.

У вас руда перука?

– Ні, у лікарняних клоунів немає перук, тому що це додатковий пил. Але у кожного є свої шапочки, а у мене, наприклад, корона. Просто наші костюми з бавовняних тканин, які стерилізують, перуть перед кожним відвідуванням.

Що дає спілкування з клоунами?

– Спілкування з клоунами – це зв’язок із зовнішнім світом. Наприклад, хвора дитина може заявити клоуну: “Ти поганий, ти не приходив” або “Іди звідси”. Він нікого не може прогнати – ні маму, ні доктора, а клоуна може. І клоун його послухає. Психологічно це дуже важливий момент, що хоч щось дитина може в своєму житті контролювати. Завдання лікарів – врятувати, вилікувати, а наша – допомогти впоратися зі стресом.

Ви взаємодієте тільки з дітьми?

– Не тільки. Якщо дитина потрапила до лікарні з інсультом – для мами це велике горе. Їй складно жартувати, грати з сином або донькою – вона знаходиться в стані стресу, не розуміючи, як бути далі. Ми приходимо, розважаємо дитину – і виявляється, що її мозок активний, вона починає сміятися. Для мами дуже важливо, що малюк може розуміти жарти, хоча і не рухається. І у батьків, які вже зовсім опустили руки, змінюється ставлення до дитини, вони розуміють, що є надія. Ми мотивуємо на одужання. Я знаю, що у наших колег з Ізраїлю та Європи більше випадків, коли вони можуть позначити зв’язок своєї роботи з одужанням дитини, з меншим вживанням ліків.

Мене клоуни лякали в дитинстві. А у вашій практиці були такі випадки?

– Звичайно, людина, яка одягнена в незвичайний костюм, з яскравим носом, може викликати тривогу і страх. Наше завдання – не робити шоу, а налагодити з дитиною емоційний контакт. Ми дотримуємося дистанції, яку задає дитина. Якщо вона злякалася – ми робимо крок назад, присідаємо, поки не станемо зростом нижче, ніж малюк. І якщо маленький пацієнт боїться, то клоун демонструє ще більший переляк. І тоді дитина думає: “Якщо мене боїться це істота, то я – сильна!”.

Хто оплачує вашу роботу?

– Зараз все частіше відгукуються наші земляки з-за кордону, які перераховують гроші. Проект повинен існувати на благодійні кошти, тому що заробляти на цьому не можна.

Олексій Степанов, “Харьковский репортер”