Прогулянки по Харкову з Андрієм Парамоновим: біржа праці за німецької окупації

Андрій Парамонов

Війська вермахту увійшли у Харків 24 жовтня 1941 року. Ще тривали невеликі сутички із загонами Червоної армії, що затримались, а в місті вже почали приймати на роботу місцевих жителів. Наступного дня і протягом тижня сформована міська управа набирала необхідну кількість працівників до міських установ, але насамперед – робітників електромережі та водопостачання. Вермахт прибрав під свій контроль найкращі підприємства міста і сюди теж почали наймати робочих.

Міська управа Харкова стикнулась із величезною проблемою: в місті проживало, за різними оцінками, від 600 тисяч до мільйона осіб. Невизначеність кількості була пов’язана із наявністю біженців з українських територій. Для такої кількості людей в Харкові не вистачало не тільки хліба, але і взагалі продовольства. Відсутність води, вугілля та дров для опалення доповнювали проблеми містян. Протягом місяця військова адміністрація забороняла покидати Харків, але вимушена була почати пропускати охочих повернутись у свої будинки в Полтавській, Київській та інших областях.

Після виходу великого числа біженців у грудні 1941 року в Харкові провели перший перепис населення. Значна кількість людей не потрапить до нього через невдалу організацію. Переписаних виявилось 437882 особи, з яких 113189 чоловіків.

Миколаївська площа, весна 1942 р., фото з колекції В. Завершинського

Майже одразу в Харкові почала працювати біржа праці, для якої надали будинок по сучасній вулиці Данилевського під №3 (будинок текстильного інституту), але тоді міська управа повернула йому стару назву – Госпітальний провулок. Одразу ж по місту були розповсюджені оголошення про те, що всі безробітні повинні негайно зареєструватись на біржі. Німцям передусім були потрібні фахові спеціалісти для роботи в Німеччині, а вже потім облік ресурсів робочої сили.

Будинок Харківського коледжу текстилю та дизайну по вулиці Данилевського 3, де у часи окупації розміщувалась Біржа праці

Керував групою праці у Харківській області доктор Ране. Початок роботи був доволі вдалим: багато фахівців завербували для роботи в Німеччині. Їхні родичі отримували у Харкові додаткові пайки, допомогу та звільнялись від квартирної платні. Перебуваючи на роботах в Німеччині, такі фахівці зберігали за собою навіть квартири у Харкові. Загалом на початок липня 1942 року добровільно до Німеччини виїхав 17741 фахівець тільки з Харкова. Потім кількість завербованих зменшилась. Не всі з них звертались із заявою про допомогу своїм рідним, але завдяки їм понад 51 тисяча жителів Харкова отримували допомогу: тільки в грошовому еквіваленті їм було сплачено на 1 жовтня 1942 року 1,7 млн. карбованців.

Завдяки роботі біржі праці виявилось, що в евакуацію не виїхало доволі багато професійних робітників із танкового заводу. Звичайно, вони не залишились без роботи і займались ремонтом бронетехніки. Несподіванкою була і значна кількість працівників залізничного транспорту, в тому числі машиністів. Чому їх не евакуювали, незрозуміло. Було сформовано декілька бригад, які почали курсувати по залізниці не тільки в Україні, деякі бригади неодноразово бували в Німеччині.

Реєстрація на біржі праці була обов’язковою. Раз на тиждень безробітний приходив на свою дільницю за місцем проживання і його візит фіксувався в обліковій картці. Власне, спочатку така реєстрація являла собою лише облік і можливість отримати якісь картки, скажімо, для безкоштовних обідів. Але вже навесні 1942 року працю безробітних почали використовувати для підготовки оборонних споруд на східних кордонах міста, а пізніше, коли вербування робітників уповільнилось, їх почали примусово вивозити до Німеччини. Якщо людина з будь-яких причин не приходила на реєстрацію, то її штрафували. От, скажімо, вчителька Неоніла Гризодубова зареєструвалась 20 лютого 1942 року, а потім не відвідувала біржу праці. У жовтні того ж року її оштрафували на 50 карбованців. Але це ще невеликий штраф – інколи суми доходили до 500 карбованців.

Облікова картка харківської Біржи праці, з фондів Державного архіву Харківської області

За часів радянської влади діяльність біржі праці у Харкові вважалась негативною, такою, що діяла лише як частина репресивного апарату окупаційної влади. Але якщо уважно придивитись, які проєкти просувались через цю установу, можна побачити, скільки населення отримували нові знання. У 1942 році декілька груп містян вчилися на курсах лісників та насінництва у Німеччині. У самому Харкові заснували школу агрономів, де читали лекції не тільки українські викладачі, але й німці. Відбулося відродження діяльності машинно-тракторних станцій: через них стали надходити сучасні агрегати і механізми для сільського господарства. Час від часу курси в Німеччині проходили фахівці комунального господарства.

Облікова картка харківської Біржи праці, з фондів Державного архіву Харківської області

Зрозуміло, що таке велике місто, як Харків, німцям було потрібно як діючий мегаполіс, тому вони вкладали в його розвиток гроші, хотіли бачити в його майбутньому європейський вектор. Війна вносила свої жорстокі корективи. Через вуличні бої у лютому-березні 1943 року Харків став одним із найбільш постраждалих міст у Другій світовій війні. Після закінчення тієї війни місто доволі швидко відновило і промисловість, і кількість жителів, Харків отримав шанс стати потужним у багатьох сферах. Сучасна війна ставіть все більше питань про те, яким бути Харкову у XXI столітті.