У Харкові обстежують укриття у багатоповерхових будинках, а також упорядковують їх для подальшого використання.
Про це Харків Times повідомили у прес-службі Харківської міської ради.
«Як повідомили у Департаменті житлово-комунального господарства, до початку повномасштабного російського вторгнення у місті налічувалось 2 872 підвальних приміщення багатоквартирних будинків, які є найпростішими укриттями для населення. Щоб визначити ступінь їх руйнування та можливість подальшої експлуатації, укриття обстежують, після чого комунальники спільно з волонтерами приводять до ладу», – йдеться у повідомленні міськради.
Так, іще наприкінці вересня 2021 року міськрада доповіла журналістам про створення у Харкові «Інтерактивної карти укриттів». Карта є, відкривається за посиланням. Але щодо стану позначених локацій є певні сумніви, виходячи передусім з особистого сумного досвіду та з досвіду оточуючих людей, спираючись на власні враження від відвідування укриттів у місті.
Дивним чином ті 4,2 тисячі «простих укриттів», про які влада доповідала у вересні 2021 року, зараз зменшилися до 2 872 «підвальних приміщень багатоквартирних будинків, які є найпростішими укриттями для населення». Саме стільки, виявляється, їх було перед вторгненням. Та й з тих до початку червня (четвертого місяця повномасштабного російського вторгнення) встигли обстежити 2 846, що визнані «придатними для подальшого використання». Куди за неповних чотири місяці до 24 лютого поділися ще 1328 «простих укриттів» взагалі незрозуміло. Хоча, ймовірно, їх і не було, як і зараз немає багатьох тих «укриттів», які зараховані у паперах та на «інтерактивній карті». У міськраді стверджують, що, буцімто, не в курсі, який стан справ з укриттями у підвалах ЖК, ЖБК та ОСМД, та схоже, у будинках міської власності картина зовсім не райдужна.
І зовсім незрозуміло, чому ця «ревізія укриттів» почалася лише зараз, на п’ятому місяці обстрілів та бойових дій поблизу від міста? Представники міськради натякають, буцімто частину укриттів просто приводили до ладу після обстрілів, але цьому протирічать навіть фотографії самої ж міськради. Відомо, що більшість підвалів, які давали прихисток містянам всі ці надважкі місяці, впорядковували самі мешканці будинків. Бо до того вони мали такий самий вигляд, як ті «бомбосховища» на вулиці Дизельній, які у січні навіть показали журналістам у якості прикладу «простого укриття». Цікаво, чи їх хоча б спробували привести до ладу? І чи відкачали воду з частини приміщень ще одного укриття неподалік? Бо ті, хто в ньому ховався від російських снарядів, дуже скаржилися на це, особливо мами з дітьми.
Мабуть, саме з цих причин метро стало єдиним справді безпечним місцем у Харкові, де люди могли перебувати постійно та не потерпати від вологи та відсутності елементарних зручностей. Але тепер метро, слава Богу, працює, і всі ці матраци та намети доволі заважають тим містянам, які намагаються жити нормальним життям. Може, тому й згадали про «прості укриття»? Але чому було про них не згадати хоча б поміж висаджуванням клумб та квіткових бордюрів?
Як повідомляв Харків Times, у грудні 2018 року тодішній директор Департаменту цивільного захисту Харківської ОДА Павло Пономаренко заявляв, що у Харківській області є достатння кількість об’єктів цивільного захисту, аби прихистити близько 2,8 млн людей.
Наприкінці вересня 2021 року начальник Управління цивільного захисту міськради Олександр Пушкарьов запевняв, що у Харкові є для захисту населення понад 300 захисних споруд на підприємствах, 30 станцій метро, 53 підземних переходи, 24 паркінги й понад 4,2 тис. «простих укриттів». Тоді презентували «Інтерактивну карту укриттів».
23 лютого, за день до повномасштабного вторгнення росії та початку обстрілів та бомбардувань, харків’янам рекомендували про найближчі укриття дізнаватися в інформаційно-диспетчерській службі «15-62». Укриття, які тоді показали журналістам, жахали.
Ця публікація була створена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Вміст публікації є одноосібною відповідальністю DW Akademie, ГО “Львівський медіафорум”, Програми Медіафіт для Південної та Східної України та не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.